Київщина: історичні пам’ятки Вишгородщини

Сьогодні, за інформаційної підтримки Вишгородського історико-культурного заповідника, ми розпочинаємо цикл публікацій про історичні пам’ятки Вишгородщини.

Городище літописного міста Вишгород (XI - XIII ст.)

Хоч у більшості давньоруських міст, як дійшли до нашого часу, історичний центр співпадає з центром сучасним, у Вишгороді склалося зовсім по-іншому: місто часів Київської Русі нині опинилося практично на периферії сучасного населеного пункту, який виріс під час будівництва Київської ГЕС. Але те, що княжий Вишгород опинився на околиці, сприяло збереженню його значимих пам’яток, давнього розпланування, унікальної цілісності історичного ландшафту.

Історичну територію знайти неважко. Навкруги місцевості, де височіє церква святих великомучеників Бориса і Гліба, й розташовувався літописний Вишгород - місто, перша згадка про яке як резиденцію княгині Ольги сягає 941 року; місто, у якому любили перебувати Київські князі; місто, яке понад триста років було другим після Києва за своїм політично-культурним значенням. Єдине лишилося незмінним з княжої пори – Борисоглібський храм, який традиційно був домінантою древній території, хоч нині він має інший вигляд.

Вишгород у ті часи вже був відомий далеко за межами Русі. Його називали «північними воротами стольного Києва». Вперше про нього згадується у творах візантійського імператора Костянтина Багрянородного. Пізніше відомості про нього фіксуються у численних літописах. Лише в Іпатіївському літописі місто згадується 38 разів, що свідчить про його непересічне значення.

Перші пошуки літописного Вишгорода сягають кінця XVIII та початку ХІХ століть. Інформація і артефакти накопичувались поступово. Городище давньоруського Вишгорода Х–ХІІІ ст. виникло на лісистих пагорбах, висота яких з боку Дніпра сягає майже 80 метрів, і мало традиційну для тогочасних міст структуру. Воно складалося з дитинця, окольного міста і посаду. Розміри дитинця становили майже 350х250 метрів.

Протягом усього Х століття (за часів княгині Ольги та князя Володимира) була заселеною верхня частина городища, найбільшим відрогом якого є так звана Ольжина гора. Вишгород не був власністю Ольги за спадком, а наданий їй відповідно до її місця у княжій родині з правом на отримання третини древлянської данини.

У північній частині городища знаходився дитинець, оточений валами. Головною архітектурною домінантою верхнього міста у ХІІ – ХІІІ ст. була кам’яна церква Святих великомучеників Бориса і Гліба. Археологи виявили на городищі залишки частини фундаментів Борисоглібського храму, дерев’яної огорожі церковного подвір’я з воротами, залишки господарчого комплексу, що належав до заможного двору. Його площа становить майже 7,5 гектара.

Також на території городища розташовані залишки валів та ровів для оборони посаду.

Площа решти міста становила понад 70 гектарів, там розташовувалися житлові квартали та посад. У межах окольного граду і ремісничо-торговельного посаду є археологічний культурний шар із залишками гончарних печей, металургійних майстерень та господарчих приміщень, інших археологічних об’єктів. На території городища літописного Вишгорода розташовано немало об’єктів археологічної спадщини, які збереглися у доброму стані.

З 2009 року Вишгородське городище є Пам’яткою археології національного значення. Охоронний №100007-Н, Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.09 р. № 928.

Дмитро Бібіков, кандидат історичних наук, завідувач відділу археології Вишгородського історико-культурного заповідника

Алла Плотнікова, завідувач Відділу охорони пам’яток Вишгородського історико-культурного заповідника