Духовний скарб землі Київської

3 червня — День пам'яті Вишгородської (Володимирської) ікони Матері Божої.

Публікація у «Київській правді» за 2 листопада 2000-го року «Тут кожен камінь історичний свідок» стисло вмістила у собі практично все, що стосується історико-культурної спадщини землі Вишгородської.

Одним абзацом згадувалась там і Вишгородська ікона Божої Матері. Однак, зважаючи на те, що це не просто деталь культурно-історичної спадщини краю, а ще й її духовний скарб, який отримала ця земля за часів київських князів і яка виходить за межі даної місцевості не тільки територіально, а світоглядно, хотілося б ще і ще раз нагадати про доповнення тієї публікації і розповіддю про це.

З найдавніших часів християнської доби Київської держави образ Богородиці згадується як найславніший, найшанованіший. Пречисту Діву споконвіку вважали покровителькою українських земель, що рясніють чудесними маріїнськими джерелами та храмами Покрови, найбільші монастирі називалися на честь Богородиці (Києво-Печерська та Почаївська лаври). В Україні проявилися і чудотворні ікони Богородиці. Однак, Вишгородська ікона Божої Матері є «найстаршою сестрою» серед сімнадцяти богородичних ікон, пошанованих у церковному православному календарі. Дивовижна історія цієї ікони бере свій початок із Константинополя, столиці Візантійської імперії часів її розквіту.

Маючи розгалужені відносини і дружні зв'язки з різними країнами та містами та прагнучи поширити свій вплив через запровадження нової, християнської, релігії, імператори Візантії відряджали до інших земель грецьких митрополитів, єпископів, архітекторів, художників, ремісників. Київська держава, найбажаніша союзниця, отримала від Візантії нове для себе - релігійне мистецтво, доведене до високої досконалості. У Києві візантійські майстри, архітектори й художники, потрапивши в «оранжерейні» умови, створені князівським благоволінням, засновують майстерні, з допомогою місцевих учнів прикрашають мозаїчними зображеннями та фресковим розписом кілька київських храмів. Поряд із мозаїкою та фрескою у Київській державі швидко поширюється іконопис. Перша монументальна культова споруда Київської Русі — Десятинна церква — була прикрашена фресками та іконами, привезеними з Візантії.

Однак, київські майстри, майже блискавично, створили власну систему художніх цінностей. На основі глибинних місцевих традицій постали осучаснені національні художні школи. У XII—XIII ст. Київ був центром іконопису Київської Русі, про це свідчить і одна з чудових ікон початку XII століття, відома під назвою «Велика Панагія». Але якщо мозаїку та фресковий розпис ми можемо побачити й зараз — у соборі святої Софії, то ікон ХІ-початку XII століття збереглося вкрай мало. Вишгородській іконі Богородиці у цьому пощастило. Ставши головною святинею Київської держави, вона дійшла до наших часів, хоча і втратила свій первісний вигляд. Церковна традиція відносить появу цієї ікони до І століття, вважаючи її автором апостола Луку, хоч той і був лікарем за своїм фахом. Серед тих, хто наважився відтворити образ Божої Матері — Діви Марії, він був єдиним свідком її земної подоби. Тому всі богородичні ікони (розповсюджені у православ'ї) та скульптурні зображення Діви Марії (у католицизмі) — це відтворення образу Богородиці, вперше засвідченого Лукою. Список такої ікони 1136 року і було привезено з Константинополя і подаровано Києву. Ймення Вишгородської вона отримала тому, що князь Юрій Долгорукий помістив її у новозбудованому храмі у Вишгороді, який на той час був улюбленим місцем перебування київських князів, а свого часу — вотчиною княгині Ольги. До того ж Вишгород став загальнодержавним центром паломництва й з іншої причини — у місті були поховані перші київські святі: князі Борис і Гліб, підступно вбиті Святополком Окаянним.

Але ікона у Вишгороді затрималась ненадовго. Не вщухали чвари між князями за київський престол. Містом упродовж року володіли інколи кілька князів, і кожен з них претендував на верховенство в династії Рюриковичів. 1155-го року син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій (на прізвище Боголюбський), безжально зруйнував частину Києва. По-варварськи розпорядився він і духовними цінностями - викравши Вишгородську ікону, вивіз її до Володимира-на-Клязьмі. На жаль, відтоді ікона ніколи вже не верталася до нас, як і інші культурні цінності, які повивозили з України численні нащадки цього «богобоязкого» князя, ще й відтоді отримала іншу назву — Володимирської. А 1237-го року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало золотий оклад («ризу») ікони Вишгородської Богородиці, оздоблений коштовним камінням.

Ще через півтора століття військо хана Тохтамиша вдруге пограбувало цю ікону, знову викрадаючи дорогоцінний оклад. Наприкінці XIII століття ікону переносять до Успенського собору Московського Кремля, але після 1395 року знову повертають до Володимира, де вона зберігається майже ціле століття. Врешті 1480-го року її назавжди переносять у Москву. У 1930-му році ікона потрапляє до Державного історичного музею, а трохи пізніше — у Третьяковську галерею, де і перебуває до сьогоднішнього дня під назвою «Богоматір Володимирська». На її вшанування 1480 року було започатковане свято Володимирської ікони Богоматері, яке відзначається 6-го липня.

Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері, писана на липовій дошці, мала первісний розмір 78х55 см. За даними реставраційних робіт 1918-го року, її перемальовували кілька разів. Недоторканними лишилися тільки обличчя святої Марії та маленького Ісуса, час написання яких, за оцінками фахівців, належить до кінця ХІ — початку ХІІ століття. Окрім різноманітних версій стосовно участі у реставрації ікони російських майстрів іконопису пізніших часів, існує припущення, що одним із художників, який виконував реставрацію, ікони на початку XV століття, був Андрій Рубльов, автор знаменитої «Трійці», уродженець Волині. Містична примха долі поєднала уславлену ікону з іменем видатного майстра Михайла Врубеля, російського художника з українським серцем. Коли він на запрошення професора Андріана Прахова прибув до Києва у 1884-го році, то головним творчим наслідком його п’ятирічного перебування у нашій столиці став розпис і створення іконостаса Кирилівського собору, побудованого ще у ХІІ столітті. Всесвітньо відомим став образ Богородиці, писаний з дружини професора Емілії Прахової, в яку був закоханий художник (малюк Ісус у неї на колінах — це її донька Ольга). Кожна фреска, кожен вівтарний образ, створені Врубелем, стали взірцем найвищої художньої майстерності. Цікавим є той факт, що малюючи учнів Христа, художник у подобі апостола Луки зобразив... себе. Таким чином, він узяв на себе сміливість прирівняти свою скромну особу до автора першого образу Діви Марії, наслідуючи його творчий подвиг майже через дев’ятнадцять століть.

Своєрідним подвигом, пов’язаним з образом Вишгородської Божої Матері, є творіння ченців-іконописців з Афонської гори у Греції — вони з великим сумлінням зробили три списки ікони і надіслали їх у християнські храми Вишгорода. Отже, історія першої заступниці Київської держави триває — вона продовжує духовно збагачувати і згуртовувати українську громаду.

Олександр КОНОНЕНКО,

магістр журналістики

Новина-flash

ДТП поблизу площі Шевченка – рух ускладнено

Зі слів водія «Nissan», він їхав зі швидкістю 35 км/год вулицею Полярною в сторону Мінського проспекту. На перехресті з вулицею Петра Калнишевського сталося зіткнення з авто «Газель».

Новини за датою

< червня 2018 >
П В С Ч П С Н
        1 2
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30