Леонід Каденюк: "Люди літають у космос, щоб… краще жилось на землі"

31-го січня нинішнього року під час ранкової пробіжки парком раптово помер від серцевого нападу 67-річний Леонід Каденюк – перший космонавт України, котрий здійснив свій політ на американському БТКК «Колумбія» (запуск космічного шатлу відбувся 19 листопада 1997 року з космічного центру ім. Джона Кеннеді).

У день його смерті згадалось, що і мені випала честь спілкуватись з цією неординарною людиною, говорити про досягнення української космонавтики і українського суспільства. А ось днями і натрапила на це своє інтерв’ю, що було зроблено у дні десятиріччя польоту Леоніда Костянтиновича. Він охоче зустрічався і з журналістами, і з громадськістю, і з молоддю, неодноразово бував і у нашому Вишгородському районі. Говорив про речі, котрі стосувались кожного українця, – що маємо зробити для того, аби краще жилося на нашій українській землі.

Галина МАКАРЕНКО (публікація – січень, 2008 рік. Фото – з архіву газети «СЛОВО»)

Люди літають у космос, щоб… краще жилось на землі

Виповнилося 10 років, як громадянин незалежної України Леонід Каденюк у складі міжнародного екіпажу здійснив політ у космос. Ділячись своїми спогадами про космічну подорож та своїми думками щодо перспектив України як космічної держави, Леонід Костянтинович наголошує, що космос (а це означає «порядок») повинен бути пріоритетним у всіх суспільних відносинах.

- Питаєте, які відчуття були напередодні польоту і, власне, під час старту? А мене ще досить часто запитують – чи було мені страшно? Знайте, після тієї кількості польотів, яку я здійснив на літаках-винищувачах, відчувши всі навантаження, швидкість і хай короткострокову, але невагомість, якогось остраху, збентеження вже не було. Я навіть пульс порахував – 62 удари на хвилину. Була надзвичайна зацікавленість, намагався відчути, відслідкувати нарощування швидкості, оцей перехід у невагомість.

Але з іншого боку, якщо вдуматись у саму ситуацію, та хай не страх, але деяку стурбованість кожна нормальна людина має відчувати. Чому? Скажімо, хоча б тому, що крім термічного покриття від безмежного Всесвіту тебе відмежовує лише три міліметри металевої обшивки корабля. Уявляєте? Це нелегко сприйняти психологічно, хоч і була стовідсоткова впевненість у нашому кораблі, як і впевненість у нас - космонавтах, що зможемо справитись з будь-якими несподіванками, маємо для цього необхідні знання, навики і практичний досвід.

А ще виникло відчуття якогось неспокою, коли поглянув на земний шар віддалік і побачив, яка тоненька поліска атмосфери його огортає, до щему стало боляче за нас, землян, що ми так збайдужіли до своєї колиски, так не по-хазяйськи до неї ставимось…

- Ви не раз говорили, що про космос міряли з дитинства. І все ж ваш політ кілька разів відкладався - то через розвал Радянського Союзу, то через неузгодженості у поглядах між Києвом і Москвою… Можна сказати, що Ваша власна історія підкорення космосу почалась у 1994 році, коли була підписана угода про політ українського космонавта на борту американського корабля?

- Дитинство нашого покоління практично співпало з початком космічної ери - Гагарін полетів у космос і багато хто мріяв його наслідувати. Я не був винятком. Але на відміну від багатьох моїх ровесників, зацікавився цим серйозно, знав, що професія космонавта вимагає надзвичайно багато знань і намагався повною мірою отримати ці знання спочатку у школі (закінчив її, до речі, зі срібною медаллю), потім у Чернігівському вищому льотному училищі. Училище – це був перший крок до здійснення мрії. Бо космонавтів відбирали серед льотчиків-винищуачів. Таке рішення у свій час прийняв Сергій Павлович Корольов - він був переконаний, що кандидатів у космонавти повинні відбирати серед представників професій, що найближче стоїть до космонавтики. Льотчики-винищувачі є найбільш підготовленими для такої роботи, бо знають що таке перевантаження, прискорення, перепади тиску і стресові ситуації.

До речі, за мою льотну кар’єру, мені довелося літати майже на 60 типах і модифікацій літаків, випробовувати їх. Це також була досить цікава робота. Бо льотчик-випробувач це не просто технічний працівник з обслуговування літального апарату. Він бере участь у творенні самого цього апарату, ретельно відслідковуючи як ті чи інші системи керування літаком ведуть себе під час польоту.

А початок мого власного «підкорення космосу» я відніс би не до 94-го року, а до значно ранішого періоду – до 1976 року. Бо, власне, саме тоді я був відібраний спеціальною медичною комісією у число можливих кандидатів у космонавти. Спочатку, після першого – поверхового – відбору нас було кілька тисяч кандидатів. Потім залишилось 254, а потім лише 9…

Ось за нас і взялись з усією серйозністю. Наша група пройшла унікальну інженерну та льотну підготовку. Готували нас і як біологів, і як медиків, астрономів, геологів, екологів... Як командири космічних кораблів «Союз-ТМ» і «Буран» ми повинні були знати бортові системи не гірше, ніж конструктори, які їх розробляли - до останнього гвинтика. Екзамени, які приймала комісія у складі 30 фахівців, проходили якраз на фірмі, яка розробляла ці літальні апарати.

Крім того, було чимало й інших тренувань, які мали на меті підготувати організм до факторів космічного польоту, сприйняття навантажень, невагомості. Чого варта тільки одна центрифуга – технічна споруда, в якій створюється навантаження у 10-12 більші від звичайних. Скажімо, якщо я тоді важив 75 кілограмів, то в процесі руху мої серце, кров, кожна клітина набирали ваги 750 кілограмів. Це межа людських можливостей. І дехто з моїх колег «зійшов з дистанції» вже на цьому етапі.

А потім вже, власне, був 1994-й рік, коли була підписана згадувана вами угода, і 1995-й, коли мене відібрали в групу космонавтів Національного космічного агентства України, підготовка до космічного польоту в НАСА на американському космічному кораблі багаторазового використання.

Мені також іноді досить делікатно натякають, що я полетів у космос вже в солідному віці – 46 років, і що, можливо, було б доцільніше доручити це комусь молодшому, перспективнішому. Не маю нічого проти молодих, завжди й в усьому їх підтримую і їм допомагаю. Але, на моє переконання, у тому, що відібрали для польоту саме мене, вікові рамки взагалі не брались до уваги - вирішальним фактором була фізична і практична підготовка, мої знання. Трішки похвалюсь – але коли здавали екзамени на знання бортових систем космічного корабля, то конструктори, з якими я неодноразово спілкувався в період підготовки, готові були ставити мені «відмінно», не задаючи жодних запитань – мовляв, він і так все знає.

- Чим відрізняється американська підготовка до космічного польоту від колишньої радянської і теперішньої російської? Наскільки я можу судити, американська простіша, насамперед через те, що з космонавта не прагнуть зробити фахівця широкого профілю.

- Спочатку кілька слів про американську систему зарахування претендентів у загін астронавтів - вона відрізняється від радянської (чи російської) меншим обсягом медичних обстежень. У США вони тривають лише тиждень. Я ж 1976 року проходив початкове тестування два місяці: один місяць - у Зоряному містечку, другий - у Центральному науково-дослідному авіаційному госпіталі.

А щодо власне підготовки, то різниця й справді в тому, що за радянською системою нас готували як фахівців широкого профілю. Американці - за спрощеною програмою: якщо ти біолог, значить професіонал тільки в цій сфері. Мені також було досить дивно, що вони абсолютно не звертають уваги на вестибулярний апарат. Адже адаптація до стану невагомості у великій мірі залежить від того, наскільки він сильний, тренований. На землі змоделювати стан невагомості практично неможливо, його можна відчути на 25-27 секунд при польотах на літаках-винищувачах. Тому, космонавт не знає, як він цей стан невагомості перенесе. І медики також не можуть сказати. В усякому випадку, можна напевно сказати, що реакція на стан невагомості залежить не виключно від фізичного стану. Адже, на орбіту вийшли люди з міцним здоров’ям, як засвідчила комісія, яка, до речі, здійснювала відбір за однаковими критеріями.

Переконаний, що найефективніше можна здійснювати підготовку космонавтів, відібравши найкраще, що є в кожній системі. Можливо, в майбутньому це буде зроблено. Я ж під час підготовки до польоту рекомендував американцям деякі передстартові методики, з якими був ознайомлений і якими користувався в Зоряному містечку.

- Що для вас було найскладнішим - і під час підготовки до польоту, і під час самого польоту? Які найяскравіші враження від польоту?

— Під час підготовки до польоту найскладнішою, певно було вивчити англійську мову. Бо зробити це потрібно було швидко, а я розпочав із нуля - у школі, у вищому льотному училищі, Московському авіаційному інституті вивчав французьку. На вивчення мови практично не було часу, але це потрібно було робити. І мої колеги, прагнучи мені допомогти, можна сказати, застосовували своєрідну «шокову терапію» - намагались спілкуватись зі мною виключно англійською, при найменшій нагоді повторювали якісь фрази, терміни, що стосувались космічної справи. А на прес-конференціях ми спілкувались з журналістами аж шістьма мовами. Бо цей екіпаж, як ви знаєте, був міжнародним – українець, індус, японець і американці. А американський корабель «Шатл» не був для мене новинкою, бо його параметри багато в чому схожі з нашим «Бураном», навіть деякі бортові системи співпадають у деталях.

Досить складним був і стан невагомості. По суті, цей стан – стрес для організму. Коли космонавти потрапляють в нього, то перші 10-15 хвилин всім надзвичайно добре, але потім, людина, наче губка, як пориста речовина починає вбирати в себе цю невагомість, цей стан починає поступово впливати на всі органи. І людині складно не тільки фізично, бо треба адаптуватись до нових умов, а й психологічно, бо раптом втрачаєш точку опори, можеш ходити по стелі, а спати змушений, «зафіксувавшись» на стіні…Починаєш розмірковувати над цим станом і приходиш до несподіваних, або навіть фантастичних висновків. Скажімо, через кілька днів невагомості у мене з’явилось відчуття, що я колись вже перебував у цьому стані. Чи могло таке бути? Можливо. Якщо припустити, що це наша пам'ять глибокого дитинства, коли ще до народження ми в утробі матері перебуваємо у стані гідроневагомості. А, можливо, людина і дійсно прилетіла з космосу і цей стан невагомості записаний у нашій свідомості на генному рівні… До речі, зараз завершую книгу, де описую всі свої відчуття, експерименти, які я проводив поза основною програмою експериментів Інституту системних досліджень людини по тематиці "Людина і стан невагомості". Гадаю, вона буде цікавою і для лікарів-психологів, які займаються космічною медициною.

Повертаючись до вашого питання – стресом також було те, що під час нашого польоту доба – 24 години – спресовувались у 90 хвилин: саме стільки потрібно було кораблю, щоб облетіти навколо землі. 50 хвилин день і 40 хвилин ніч – і так протягом всього польоту. До цього потрібно було звикнути. Тобто, адаптуватись в космосі було нелегко. Втім, так же непросто було якийсь час і на Землі після того, як повернулись з польоту. Наші лікарі, психологи прискіпливо спостерігали за нами під час всього і підготовчого періоду, і під час польоту, і після. Отож ми вивчали космос, а в цей час і самі були об’єктом прискіпливого вивчення.

А найбільш сильне враження - це те фантастичне прискорення, яке відбувається з кораблем. Для мене воно не в дивовиж після польотів на бойових кораблях. Але тут за короткий час корабель вагою більше двох тисяч тонн набирає першу космічну швидкість - майже вісім кілометрів у секунду…Це важко з чимось порівняти, ніби розчиняєшся в цьому русі, розпорошуєшся на клітинки…

- Ви готувались до проведення наукових експериментів на борту космічного корабля за кількома напрямами - біологія, медицина, екологія, дослідження природних ресурсів Землі із космосу... Чи було виконано заплановане і наскільки дослідження, проведені в космосі, мають практичне застосування?

- Згідно з програмою, у розробці якої, до речі, брали участь крім американців і 16 українських учених, ми провели десять біологічних експериментів з трьома видами рослин: соєю, мохом та brassica rapa. Метою цих експериментів було вивчення впливу стану невагомості на розвиток рослин, на запилення, розвиток, фотосинтез. Експерименти вдались. А коли мене питають, які там були відчуття, то найперше це було відчуття відповідальності перед вченими, які мене готували до цих експериментів. Нині у біології одним із основних питань є дослідження впливу гравітації на розвиток рослин і вчені досліджували рослини, які побували у космосі ще протягом 3 років після польоту.

Щодо практичних цілей, то одна з них – покращення технології вирощування рослин на землі. Крім того, йдеться і про використання рослин у контурі системи життєзабезпечення при тривалих перельотах, під час перебування на орбітальній станції: рослини вже як суб’єкти, що репродукують кисень, а також можуть бути продуктами харчування.

- Що, на Вашу думку, дав цей політ Україні як незалежній державі?

- Цей політ, безперечно, сприяв піднесенню авторитету України на міжнародній арені. Адже вперше в космос полетів українець як громадянин незалежної української держави. Для України, це також було ще одним етапом утвердження як космічної держави, а для українських вчених - можливість попрацювати на світову науку, бо такі експерименти, що проводяться в космосі, стають надбанням всього людства.

- Якщо порівняти нашу космічну галузь зі світовою космонавтикою – чи може вона хоч якимось чином конкурувати?

- Тут, дивлячись в чому порівнювати. Якщо взяти високі технології, то за деякими параметрами ми йдемо навіть попереду. Наприклад, ракетоносій «Зеніт» – це одна з найсучасніших ракет у світі, вона готується до старту в автоматичному режимі протягом 2-3 годин: так званий «морський старт» означає, що ракета виводиться на морську платформу і весь процес підготовки до старту іде в автоматичному режимі.

Якщо взяти наших вчених, то вони розробляють чимало нових цікавих технологій. Скажімо, при розробці корабля багаторазового використання „Буран”, під час його створення було придумано близько 300 нових технологій. Сьогодні наші вчені запропонували майже 200 експериментів для проведення на міжнародній космічній станції, виконують значний обсяг замовлень Російського космічного агентства… Тобто загальна картина доволі показова.

- Виходячи зі сказаного, Україні варто було б нарощувати потенціал в космічних дослідженнях, зберегти статус космічної держави.

- Я ще раз хочу підкреслити, що космічна галузь є джерелом для нових технологій. Крім того, це така галузь, яка пов’язана з усім, що є на Землі, з усіма видами діяльності людини - від сільського господарства до високих технологій. Скажімо, дистанційне зондування землі, пошук корисних копалин, радіо, телебачення, зв'язок, вирощування кристалів. Навіть оці експерименти, які я виконував, вони були пов’язані з надзвичайно земними проблемами. Одна з цілей їх проведення – покращення технологій вирощування рослин на землі. Тобто з космосом ми пов’язуємо все те, що робиться на землі. Щоб краще щити на землі, люди й літають у космос.

- Однак, те що відбувається сьогодні з українською космічною галуззю у розрізі фінансування, не додає оптимізму в тому, що українські космонавти зможуть найближчим часом здійснити новий політ у космос…

- Нажаль, наші політики ще до цих пір не зрозуміли, що дає космонавтика і якою вона може бути надзвичайно прибутковою. Працюючи народним депутатом, намагався достукатись до своїх колег (а зараз це роблю, здебільшого, на громадських засадах), переконати, що у космічну галузь треба вкладати більше коштів, підвищувати її рентабельність. Адже що маємо на сьогодні? Скажімо, якщо Америка вкладає космічну галузь 15-16 мільярдів у рік, то Україна лише 300 мільйонів гривень. На один вкладений долар американці отримують близько 14 доларів прибутку. А тепер, дивіться, - найцікавіше: українська космічна галузь, навіть при тому, що в неї вкладено лише 300 мільйонів гривень, заробила за минулий рік 1,5 мільярда гривень! А якщо сюди ще вкласти трохи грошей?! Адже після розпаду Радянського Союзу в Україні залишилось майже третина космічного науково-технічного потенціалу. Вона ще не розвалилось, ця галузь. І вона не просто вижила, вона працює, розвивається, дає прибуток, бере участь у багатьох цікавих міжнародних проектах, не втратила свій потенціал як космічна країна на міжнародній арені і сюди ще приїздять за досвідом! У наших силах зберегти і поліпшити цю ситуацію.

До речі, Україні мій політ нічого не коштував, була укладена відповідна угода між президентами України та Америки. Американська сторона навіть взяла на себе всі витрати і щодо підготовки, і щодо проживання, забезпечила автомобілем. А зараз для цього потрібні чималі кошти - 25-30 мільйонів доларів. Можливо, якби наш нинішній Президент Віктор Ющенко приділяв цій сфері більше уваги, так, скажімо, як Леонід Кучма, у якого я, до речі, був помічником з питань авіації та космонавтики, то в української космонавтики і космонавтів було б більше перспектив. Але поки що цього не відбувається і в бюджеті наступного року на виконання космічних заходів планується виділити лише трохи більше цьогорічного - 308 мільйонів гривень.

- Вам доводиться доволі часто зустрічатись з молодими людьми. Чи є в Україні зараз зацікавленість до професії космонавта?

- Я переконався, що є. І справді, часто зустрічаюся з молоддю і бачу, що багато хто хоче стати космонавтами. До речі, в Україні навіть створено молодіжне аерокосмічне об’єднання «Сузір’я». Воно дає певні знання тим, хто хоче навчатися далі по спеціальностях. Які затребувані в космічній галузі. Філії цієї громадської організації є практично в усіх обласних центрах України, вона об’єднує майже 25 тисяч молодих людей, які цікавляться проблемами і перспективами космічної галузі. На мою думку, ця організація допоможе зберегти взаємозв’язок між поколіннями - старшим, яке пройшло ще радянську космічну підготовку радянським, але яке вже відходить від активної діяльності, і майбутніми Корольовими. А таких – талановитих, зацікавлених, перспективних, спроможних генерувати ідеї і щодо розвитку космонавтики, і щодо впровадження нових високих технологій, розробки нової техніки, нових двигунів (бо старе обладнання на сьогодні практично вичерпало свій потенціал), чимало серед молоді, з якою доводилось спілкуватись.

- Сьогодні поряд з словосполученням Каденюк - космонавт цілком виправдано використовується інше – Каденюк - політик, Каденюк - народний депутат…

- Політика для мене другий космос. І не тільки тому, що космонавт, це, по суті, політична професія (бо відразу після польоту, хоче він того чи ні, але стає публічною особою, потрапляє у вир суспільно-громадської діяльності). Це для мене справді цікаво. Крім іншого, як кажуть, будь-який стрес змінює людину. Мені здається, що і я, поглянувши на нашу Землю з космосу, змінився, відчув відповідальність за все, що відбувається в нашій країні. Оце відчуття відповідальності підштовхує до того, щоб долучитись до тих, хто прагне наводити порядок на землі, у нашому суспільному житті. Адже й саме слово «космос» з грецької означає – устрій, порядок. Мені хочеться, щоб такий же чіткий порядок був і в нашому суспільстві, в нашій країні.

Коли мене обрали народним депутатом, (зокрема, працював заступником голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони) переймався різними питаннями, у тому числі і тими, що стосувались авіації та космосу. Прагнув створити в Україні такий незалежний орган по контролю за безпекою авіації, який існував у часи Радянського Союзу. Однак, він так десь і загубився у парламентських нетрях, так і не запрацював, хоч є відповідні законодавчі норми, які регламентують діяльність такого органу. Чому? Та зрозуміло чому - бо чиновникам від авіації не хотілося, що їх хтось контролював.

Також я працював над питаннями соціального захисту пенсіонерів, військовослужбовців. Але основний закон, який мені вдалося провести, це закон про подолання диспропорцій у пенсійному забезпеченні військових – між звільненими у запас до 1992 року і після цього терміну. Бо виходило, що прапорщик отримував більшу пенсію, ніж полковник. Треба було виправити ситуацію. Коли дізнався, що Президент Леонід Кучма хоче накласти на цей закон повторне вето, взяв стос листів, які надійшли до мене від таких пенсіонерів, і пішов до нашого глави держави з наочною, так би мовити. агітацією. І Президент закон підписав. На його реалізацію потрібно було близько 2,5 мільярдів гривень - гроші знайшли, закон запрацював. Знаєте, якби я працював у Верховній Раді лише заради одного цього закону, то й тоді, гадаю, можна вважати мою депутатську місію сповна виконаною. Однак й нині, вже поза парламентськими стінами, продовжую допомагати людям, бо звернень до мене не поменшало...

А те, що відбувається зараз в державі, то це відбувається через те, що ми неоднаково сприймаємо історію України, не спроможні у виборі орієнтирів спертись на державницькі інтереси та національні традиції. Скажімо, зовнішня політика. Йде велика дискусія - потрібно чи не потрібно вступати Україні до НАТО. На моє глибоке переконання Україна не повинна кудись вступати, бо це означатиме буквально - підпасти під чийсь (в даному випадку – американський) вплив. Адже подивіться на Європейське співтовариство - всі документи подаються у штаб-квартиру в Брюсселі. А документи НАТО – всі проходять через уряд Сполучених Штатів Америки. І саме уряд США у значній мірі диктує політику блоку. То чи потрібно це самодостатній, з багатовіковими традиціями Україні? Не залежить благополуччя країни тільки від того, до якого блоку вона вступить на міжнародному рівні. А залежить це більше від того, як швидко ми отой самий «космос», що в перекладі з грецької означає «порядок», зуміємо навести у власній країні. І за прикладами далеко ходити не треба - сусідня Польща десь через місць після українських провела свої вибори, а вже має нового прем’єра, дбає про економіку і благополуччя своїх громадян. А наші політики й досі ділять портфелі (а, може, Україну?) і насправді мало переймаються благополуччям свого народу.

Крім того, коли ми вступимо до НАТО, то це ніяк не підвищить рівень нашої безпеки, а навпаки. Бо напад на будь-яку державу-члена НАТО автоматично вважається викликом до всього блоку. І Україна повинна буде також відповідати на цей виклик.

Шлях для України інший – шлях нейтральної країни. Нам потрібно зберегти позаблоковість. Бо це означає – зберегти незалежність.

Новина-flash

Вишгород слухав слово Шевченка…

Вечір «Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає…», присвячений творчості великого сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка, відбувся у Вишгородському районному будинку культури «Енергетик».

Новини за датою

< лютого 2018 >
П В С Ч П С Н
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27