Смиренна мудрість зими

147 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітка) української письменниці, перекладачки, культурної діячки. Вона писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Творила й в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу). Брала активну участь в українському національному русі.

Поетична сторінка

Олександр КОНОНЕНКО

Присвята Лесі Українці…

На сльози Лесі

Вже нема:

Ані листка,

Що красним

Падолистом

Їх прихистить…

Ані добра,

Яке зомліє

Радісно і чисто…

Ані журби…

Лише поезія

Струнка –

Згуртована

Мов криця.

Мов блискавки

Натягнута струна,

Розщепить

Тугою-стрілою

Груди…

Й чи варто зараз

Міряти фасон,

Хто був

Величнішим:

«Залізна» Жанна,

А чи наша Леся?

Бо світ у вирі

Новосвіту,

Як той могутній

Лев-орел:

Лиш кігтем

В сіть –

Заплутався

І вмер.

І де ж ті плечі,

На котрі

Міряти фасон?

А Лесі

Так уже нема…

Давно…

Але своїм

Величним духом

Вона у смерті

Вирвала життя,

Щоб нам сказати

Немічною плоттю

Усі прекрасні,

Най-най-най слова!

І тінь її –

Мов та

Струна-стріла

У давній пісні

Лісової казки…

* * *

Білим затишком,

Зимове ліжко,

Сніг Землі-неньці

Ніжно встелив:

«Спи до весінніх

Струмків-пролісків!

Хай тобі сняться

Серпневі сни»!

* * *

За білим снігом

Кануло життя,

Та я перепишу

Його набіло.

Сьогодні були

Щастя і печаль

І додали

Надії й сили.

Минуле –

Вже історія суха,

Майбутнє –

Тільки

Мрія несмілива.

Сьогодні в мене:

Радість і журба!

Життя люблю!

Ловлю його –

За снігом білим!

* * *

Душі твоїй не треба спати,

Щоб листя вітром не ганять,

Душа повинна працювати:

І день, і ніч в трудах стоять.


Тримай її на стражі Божій,

Годуй її потом чола,

Навчай і випробуй у слові

Ділами гідного життя.


Якщо дозволиш цій владиці

У лінощах мирських снувать,

Вона твою останню свитку

На радість гендляру – продасть.


Вона цариця і рабиня,

Вона дружина і дочка.

Труди її – заради Бога,

Заради вічного життя.

* * *

Розсипалося сонце

На тисячі уламків,

Зірками-світлячками,

Дожити щоб до ранку.


Розсипалося серце

Калинові ті скалки.

Зернятком лягло в землю,

Щоб прорости до ранку.


Розсипалося небо

На сонячне насіння.

Впаде зірками в серце

І стишить біль до ранку.


Розсипалося сонце

Розсипалося серце,

Розсипалося небо —

Веселками світанку...

* * *

Сумні зірки, розсипані зимою,

Мерехкотять імлою старих днів.

Що трапиться з тобою і зі мною,

Коли без радості і без щемкого болю,

Заб’ємо рясне листя під ногою

У сніг – стікати красною журбою,

Ми розіллємо небом молоко?

Та й підемо дорогою чужою,

Туди де нас ніхто не обігріє дорогою,

Самотньою, стражденною любов’ю!?

І на весну махнувши вже рукою,

Впадемо в пекло літа наготою –

Сумними зірками: без права вороття...

Новина-flash

У Вишгороді п’яниця праскою вбив співмешканку і поїхав на роботу

Вчора поліція повідомила про затримання чоловіка, котрий підозрюється у вбивстві співмешканки у Вишгороді.

Новини за датою

< лютого 2018 >
П В С Ч П С Н
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24
26 27 28